ТІЛЬКИ КОХАННЯ РОБИТЬ НАС ПО-СПРАВЖНЬОМУ ЩАСЛИВІШИМИ
Не секрет, що в наш час комп'ютерів те інтернету молодь усе менше читає. Не жаль, це стосується й студентів нашого лісотехнічного коледжу. Вони нерідко стверджують, що лісівникам класична література не потрібна.
Щоб переконати своїх опонентів у хибності таких поглядів, не лише запевняю, а й довожу приклади із світової класичної літератури, що всім почуттям та взаємостосункам треба вчитися. Переконую, що тільки в серйозній високохудожній літературі можна знайти відповіді на всі питання, які ставить перед нами життя.
Зараз, на щастя, по радіо, телебаченню та сторінках газет і журналів багато говорять про любов до рідної країни. Тому навіть скептично налаштована молодь (дається в знаки юнацький максималізм) не залишається байдужою до політичних проблем своєї держави. І це прекрасно.
А є особистому житті? Як формуються їхні погляди на сімейні стосунки, на виховання у майбутньому своїх дітей?
Вважаю, що ми (батьки, вихователі, викладачі) повинні пам'ятати, що почуття любові самі по собі не з’являються, їх теж треба виховувати. Необхідно вчити молодь любити (у широкому розумінні цього слова) батьків, родичів, друзів, допомогти їм розібратися, яким має бути справжнє, а не вигадана, кохання між юнаком і дівчиною.
На початку навчального року, працюючи з першокурсниками, іноді потрапляю ніби у глухий кут, спостерігаючи за їхньою реакцією на слово «любов». Бачу або цинічні усмішки й перешіптування, або понурені сором'язливі погляди. Треба ж таке! У 16-річних людей одне лише слово «любов» викликає такі, м'яко кажучи, не надто захоплюючі асоціації. Але ж у школі вони вже знайомилися з творчістю Петрарки і Шекспіра. Немало творів про кохання є в програмах 10-11 класів (як і в нашій програмі для коледжів). Тому, на мою думку, завдання педагогів полягає не лише в тому, щоб знайомити студентів (або учнів у школах) із сюжетом, композицією твору, його ідеєю, а й виховувати у них небайдуже, а ще краще - піднесене, поважне ставлення до кохання. Про це треба постійно пам'ятати, бо як відомо, немає жодного художнього твору, в якому не порушувалася 6 ця хвилююча тема.
У нас навчаються в основному юнаки, і на перших заняттях їх важко розворушити, підштовхнути до висловлювання власної думки. Інколи доводитися, так би мовити, грати на струнах їхнього самолюбства, натякати на те, що у справжнього чоловіка на будь-яку ситуацію має бути власна думка, яка інколи може й не співпадати із загальноприйнятою. Але, запевняю їх, ні в якому разі не треба відступати від порушеної теми, не знизувати, ніби манірна панянка, плечима й ховатися за чиїсь спини. Це не по-дорослому, не по-чоловічому.
І подивилися б ви на цих юнаків через декілька місяців! Вони дивують і водночас радують мене власними, нехай інколи наївними, часто навіть несподіваними, але власними висновками. Цим вчорашні хлопчики чимось нагадують мені молодих учених, які на сприймають на віру відомі догми, а шукають свої шляхи розв'язання проблем. Так і мої студенти прагнуть робити власні висновки-відкриття.
А батькам раджу на соромитися й частіше говорити дітям, як вони їх люблять, І хоча мені, як педагогу, на завжди подобаються безглузді американські фільми, що заполонили наші екрани, але вважаю, що у них, американців, треба вчитися говорити дітям про свою любов. Ось скажімо, ми бачимо, як батько, прощаючись із сином біла школи, запевняє, що любить його, і чує у відповідь такі ж ласкаві слова від сина. Хіба це не прекрасно? У нас же навпаки, вважається нормальною поведінка батька, коли він лає або грубо вичитує сина за якусь незначну провину, а сказати, що любить його, чомусь соромиться. У нас, бачите, так не заведено. А даремно! Може, настав час ламати ці стереотипи?
Пригадую, як один мій студент, тепер уже колишній, заперечував: «Я ж, коли одружувався, освідчувався коханій. Навіщо знову це з повторювати?» Як же він помиляється! Говоріть частіше своїй обраниці про палку любов і ви відчуєте від цього справжнє задоволення. Пропоную вам, любі чоловіки, дочитавши цю статтю, підняти очі на дружину чи кохану дівчину й щиросердно сказати: «Кохана, ти навіть не уявляєш, як я тебе люблю». Або якісь інші і ласкаві слова. Головне - говоріть! І ви побачите, як спочатку здивується, а потім засяє від радості й невимовного щастя ваша кохана. Не треба соромитися своїх почуттів й думати, що вона й так про них знає. Кажіть! Не зволікайте! І ви відчуєте, що ці знання, мов бумеранг, повернуться до вас і зроблять ваше життя змістовнішим і прекраснішим.
Додам до вищесказаного ще й таке: нашій країні, яку ми так любимо й якою пишаємося, потрібні сильні, впевнені а собі особистості, з яких у майбутньому виростуть вольові керманичі, розумні творці законів, виховані в красі и любові. Сказав же колись класик: «Краса врятує світ!» А хіба любов - не краса? Звичайно ж, краса, та ще й найвищого ґатунку, бо це краса людських відносин. Тому й потрібно всім нам вчитися любити й, головне, навчати цьому наших дітей. І світ обов'язково стане кращим! Покращає, звичайно ж, і наше життя.
Тетяна Коваленко, викладач зарубіжної літератури